Стаття

Релігія — універсальне поняття в людській культурі чи академічний винахід?

Якщо щось і здається очевидним у людській культурі, так це значне поширення релігії. Люди завжди намагаються дотримуватися «релігійних» звичаїв. Поклоніння богам, віра в міфи та ритуали завжди мали місце в усіх суспільствах. Звісно, ці ритуали та вірування відрізняються: від принесення людину в жертву в ацтеків до хрещення в християнстві, але за сутністю вони схожі. Отже, що могло змусити покійного Джонатана Зіттелла Сміта, можливо, найвпливовішого вченого з релігії минулого півстоліття, заявити в своїй книзі Imagining Religion: From Babylon to Jonestown (1982), що «релігія є виключно продуктом наукового дослідження» і «не може існувати окремо від науки»? 

Aeon counter – do not remove

Джонатан Сміт, 1972. Фото: jamestabor.com

Сміт хотів виключити припущення, що феномен релігії не потребує визначення. Він показав, що речі, які постають перед нами як релігійні, менше відображають ідеї та дії, проте свідчать про формування інтерпретованих нами понять. Будучи далекою від загального поняття з чітко визначеною сутністю, категорія «релігія» виникає лише внаслідок другорядних спроб класифікації та порівняння.

Коли наприкінці 1960-х років Сміт розпочав свою діяльність у цій сфері, вивчення релігії на академічному рівні ще тільки зароджувалося. У Сполучених Штатах ця дисципліна була значною мірою сформована румунським істориком релігій Мірча Еліаде, який з 1957 р. і до своєї смерті в 1986 р. викладав у Чиказькій теологічній школі. Там Еліаде навчав покоління науковців своєму підходу до вивчення релігії, який він вже популяризував у Європі.

На думку Еліаде, релігію характеризувало поняття «священного», що є першоджерелом всієї реальності. Простіше кажучи, священним вважалося «протилежне мирському». І все ж, священне могло «увірватися» в мирське існування багатьма передбачуваними шляхами через архаїчні культури та історії. Божества неба і землі були всюдисущими, наприклад, Сонце та Місяць служили уявленнями про раціональну владу та циклічність, деякі камені вважалися священними, а у воді вбачали джерело потенційності та регенерації.

Мірча Еліаде. Фото: stiati-ca.epistole.ro

Еліаде також розробив концепції «священного часу» та «священного простору». За словами Еліаде, віруюча людина архаїчних культур, або Homo religiosus, завжди розповідала історії про те, що боги зробили «на початку». Вони освятили час шляхом повторення цих космогонічних міфів та ідентифікували освячені простори відповідно до їхнього ставлення із «символікою центру Світу». Це включало «священний стовп» або axis mundi — архетипну точку перетину між священним і мирським, а також між святими містами, палацами та храмами. Звичайно, оригінальні міфи, ритуали та місця були культурно та історично специфічними, але Еліаде вбачав у них приклад універсальної моделі.

На діяльність Сміта глибоко вплинули вчення Еліаде. Будучи аспірантом, він почав читати практично всі твори, наведені в бібліографіях головної роботи Еліаде Patterns in Comparative Religion (1958). Сміт зізнався, що його бажання вступити на факультет Чиказького університету в 1968-69 рр. було частково обумовлено прагненням працювати поряд з його «майстром». Проте він незабаром почав викладати свою філософську програму, яка й стала причиною конфлікту з парадигмою Еліаде.

По-перше, Сміт ставив під сумнів універсальність висунутих Еліаде понять священного часу і священного простору. Він не заперечував, що ці конструкти досить добре ототожнюються з певними архаїчними культурами. Але в одній зі своїх перших робіт The Wobbling Pivot (1972), Сміт зазначив, що деякі культури прагнули спростувати або знищити ідею про простір та час, а не вшановувати та втілювати її. 

(Подумайте про різні школи гностицизму, які розвивалися протягом перших двох століть до н.е., згідно з якими матеріальний світ був витвором недосконалого, навіть зловмисного духу, відомого як деміург, який був нижчим за справжнього, прихованого бога). Сміт розрізняв ці «утопічні» моделі, які шукають священного за межами пануючого природного та суспільного ладу, від «локативних», описаних Еліаде, які посилюють його. Ця засада підривала універсалістичний словник Еліаде.

По-друге, Сміт запровадив новий тип самосвідомості й смирення у вивченні релігії. У своїй роботі Adde Parvum Parvo Magnus Acervus Erit’ (1971) (заголовок — цитата з Овідія, що означає «складай мале до малого і отримаєш велику купу») Сміт показав, як «релігійні» уявлення межують з політичними та ідеологічними цінностями. Те, що Сміт назвав «правими» підходами, такими як в Еліаде, було прагненням до органічної цілісності та єдності. За його словами, з цим бажанням переплітається прихильність до традиційних соціальних структур та влади. З другого боку, підходи «лівих» покладаються на аналіз та критику, які порушують встановлений порядок і дають суспільству можливість альтернативного бачення. Впевнено поставивши релігійний підхід Еліаде в кінці спектра, Сміт не обов’язково мав намір його зневажити. Натомість він намагався відрізнити ці підходи, щоб запобігти сплутуванню їх вченими між собою.

«Хоча існує вражаюча кількість відомостей, явищ, людського досвіду та виражень, які можуть бути характерні одній культурі або іншій, за одним критерієм чи іншим, що стосується релігії — тут нема жодних відомостей»

Джонатан Сміт

В основі роботи Сміта була мотиваційна теза про те, що жодна теорія чи метод вивчення релігії не можуть бути суто об’єктивними. Ймовірніше, класифікаційні прийоми, які ми застосовуємо, коли відрізняємо «релігійне» від нерелігійного, не завжди базуються на існуючих раніше нормах. Таким чином, селективна таксономія «релігійних» уявлень із різних культур, історій та суспільств, як стверджує Сміт, є результатом «образних дій порівняння та узагальнення» вченого. Якщо колись ми мали самоочевидне, універсальне явище релігії, все, що залишилося, — це клаптик певних вірувань, практики та досвіду.

З часом з’являлася величезна кількість традицій, які можна було б назвати релігійними. Але для того, щоб вирішувати так чи інакше, науковець спочатку повинен сформулювати визначення, згідно з яким деякі традиції можуть бути включені, а інші виключені. Як писав Сміт у вступі до Imagining Religion: «Хоча існує вражаюча кількість відомостей, явищ, людського досвіду та виражень, які можуть бути характерні одній культурі або іншій, за одним критерієм чи іншим, що стосується релігії — тут нема жодних відомостей». Можуть існувати різні свідчення про індуїзм, іудаїзм, християнство, іслам тощо. Але ці релігії стають «релігіями» лише шляхом другорядного, наукового відображення. Визначення вченого навіть може змусити класифікувати деякі речі як релігії, що, як правило, не розглядаються як такі (наприклад, анонімні алкоголіки), тоді як існування інших явищ, що насправді є релігіями, виключається (певні школи буддизму).

Провокаційне і спочатку загадкове твердження Сміта про те, що релігія «створена для наукового дослідження вченими», зараз широко прийняте в академічних колах. Тим не менш, Сміт підтвердив свою власну критичну оцінку роботи Еліаде в двох своїх останніх публікаціях до його смерті в грудні 2017 р., і одним з останніх курсів, які він викладав у Чикаго, було уважне читання Patterns. Сміт у жодному разі не прагнув витіснити ідеї Еліаде. Навпаки, він мав намір позбавитись спокуси самоочевидності, популяризувати серед науковців релігію, незалежно від їхніх переважних методів або політико-ідеологічних нахилів, щоб чітко зрозуміти масштаб та межі прийнятих рішень. За словами Сміта, прибічник релігії має бути передусім впевненим: «Дійсно, ця самоочевидність становить його первинну мету, його найважливіший предмет вивчення».

Facebook 0
LinkedIn 0
Pocket 0
Brett Colasacco

Brett Colasacco

Brett Colasacco has a PhD from the University of Chicago Divinity School. He is the editor of Sightings: Reflections on Religion in Public Life (2019).

Tags:

COWO.GURU NEWSLETTER

Отримуйте наші новини

Читайте першими свіжий контент. Отримуйте запрошення на події для інтелектуалів